Нотатки з шухлядки

Підбірка поезій Оксани Романів

(творчий псевдонім Роксана Ужван)

У ПЕРЕДЧУТТІ ВЕСНИ


У мріях щасливих я часто буваю
У казці чарівній – в бузковому рáю,
По килиму ніжних дзвіночків конвалій
Біжу я до когось в уяві зухвалій.
Там в’ються стежини барвінком хрещатим,
І липа вітається гіллям крислатим.
Ті мрії приходять до мене як свято.
Водночас то мало й безмежно багато:
Набутись, надихатись, наговоритись
І просто помовчати та надивитись,
В обійми вдягатись, коханням вкриватись,
У небо на крилах утіхи здійматись.
Щоб в світі, де місце буває для драми,
Серця крізь негоду були маяками.
лютий 2016 р.

ЧОГО Я ХОЧУ У ЖИТТІ?

Чого я хочу у житті?
Чого проситиму у Бога?
Не хочу щастя дорогого,
Розлук не хочу в каятті.
Я хочу схожого на тебе сина,
Щоб очі рідні бачить щохвилини.
Я хочу мати дім гостинний.
І посадить довкола сад чарівний,
А в ньому – квітів різнобарвне море.
Щоб оминало дім наш горе.
Я хочу бути із тобою вік,
Посланий Богом, мій коханий чоловік.
 
1991 р.

ПРОБАЧ

 Пробач… Пробач мою невдячність, Боже!
За те, що часом є на долю нарікання,
Адже Ти дав мені в житті усе, що можеш.
Довкола, бачу, мало благ і без числа страждання.
 
Дари Твої мені – то все найкраще, знаю, Отче.
Але блукаю в немочі, сліпа й глуха, поміж юрби.
І мимоволі погляди іще шукаю - інтерес клекоче.
Тому так мало спокою в душі. Та через край – журби.
 
Для чого думаю про те, що вкрай негоже?..
В гріхів у рабстві нащо серце оскверняю?..
То ж я благаю Тебе, любий Боже,
Дай сил змиритись і прийняти те, що маю.
  2005 р.

НЕ ЗАГУБИСЯ!

Гарна любове моя незнана, ти мені прощатимеш завтра, коли, довірлива, пригорнешся до мене, коли твої очі плистимуть по небу моїх очей, відвідуючи у них навіть найдальші хмаринки, ти мені простиш, що я, на жаль, надто добре знаю жести любові, які вивчив з іншими, а не з тобою. Але нині для тебе я так хочу їх позбутися, бо тепер знаю, як то було б гарно, якби ми шукали і знайшли разом співзвучну мелодію, відповідні й багаті акорди, що зроблять з нашого життя мелодію, пісню радості і пісню терпіння.”

(з книги Мішель Кваст “Любове моя незнана” )

  Де все, що мало буть для тебе подарунком?
Та розлилось між люди за немудрим розрахунком…
Хоч мріялося лиш з тобою в ті ромашкові поля,
І зорі з неба, і з тобою лиш – з-під ніг земля!..
 
А що я зможу нині навзаєм пропонувати?
Нехитрий скарб – потрощене роками тіло.
Воно лиш жаль до себе здатне викликати,
Чогось уже нема, а щось іще вціліло.
 
У серці вибух ставсь давно «демографічний» -
Там «секонд-хенд» своїх-чужих безумств, страстей,
Живуть у ньому лики тих, хто дорогий і звичний.
І зовсім не прекрасний сад там з дивних орхідей.
 
Моя душа? Вздовж й впоперек в стежках,
Там завжди натовп люду в «сапожищах».
Нічого нового – давно описане в книжках,
Все як в усіх на захаращених горищах.
 
Буває – раптом невимірні туга й жаль,
Як усвідомлення бездарності розтрати.
Та не журюся – виберуся з цих думок-проваль!
І в смутку треба користь нам черпати.
 
Можливо, в іншому житті, якщо воно буває,
Я маю знов для тебе народитись?
Пообіцяй, що там мене впізнаєш!
А тут пообіцяй – ніколи більше не згубитись.
  2012 р.

ВРАНІШНЄ

 На всі запитання ти відповідь знаєш,
Все можеш збагнути. Тоді поясни,
Як бути, не маю коли навіть права
Пустити тебе у мої дивні сни?
 
Не буду лукавить, що, буцім, згадала
– Ну от і наснився. О, це маячня!
Ніколи НЕ ЗГАДУЮ - де б не бувала,
Тебе ПАМ’ЯТАЮ завжди і щодня.
 
2015 р.

ТРАВЕНЬ

  Травень…Дихає на повні груди сонцем світ. 
Долу осипається вишневий снігоцвіт.
А як хочеться, щоб падав він на наші плечі!
Із динаміків благають «Океани» так до речі:

«Обійми мене так лагідно і не пускай…»
Ніжності, а ніжності – аж через край!
Ох, купатися б в тій ніжності з тобою,
З вуст спивать солодкії меди з жагою…

Щоби поглядом щасливим безборонно
Упірнути в таїну зіниць твоїх бездонну.
І вуалями очей залюблено вкриватись,
В подихи нечутним вітром огортатись.

Віднайти б на цій планеті острів (ризикнути!),
Де разὀм ми зможем бути без спокути,
Де ми є і будемо - завждѝ й позачасὀво.
Бог премудрий зглянеться на нас обов’язково! …

Бач, у високості голуби цілуються крильми –
То є ми з тобою, то є ми…                                        

травень 2016 р.

ДРУЗЯМ! В ПОДЯКУ ЗА ЗУСТРІЧ

 Найдорожчі — завжди з нами
В думці, в серці, у душі.
Пестить їхнє тепле слово
Нас у кожному вірші.
 
По-між музики акордів
Линуть їхні голоси.
Рідний погляд — верх рекордів
Щастя, радості, краси.
 
Легше знести біль розлуки,
І проблемам не здамось,
Зла не страшні стріли й луки,
Якщо любимо когось.
 
Як цінуєш — то не втратиш!
Поки друзі є й кохані,
Щедро радістю їм платиш
За всі зустрічі жадані.
 
Стану Майстра я благати,
Що нить долі нам снує:
- Зустріч зволь ще! Щоб сказати:
“Вдячна Богу, що ви є!”
  2018 р.

ЧИ Я ЗНАЮ ТЕБЕ?…

  Чи я знаю тебе?… Це не фраза на кшталт: «Ми знайомі?».
Хочу знати – і край! Та джерела цих знань – не відомі…
Розумію тебе... Не тому, що тямуща, кмітлива…
Може, ще – відчуваю тебе? І від цього – шалено щаслива!
Я вдивляюся в душу твою. Бо, насправді, мені це відрадно.
Огортаю любов’ю тебе. І робити це зовсім не складно!
Прислухаюсь до серця – маленькі роблю відкриття,
Бо частина тебе – у мені. …Так, здається, було все життя.
2006 р.

ДУШІ ДВОХ

Мої компліменти відеокліпу
гурту “Океану Ельзи” на композицію “Обійми” .
Музика та редагування тексту - Володимира Грицевича.
 Можливо, душі двох стрічаються у снах?
Коли на вії ніч спускається блаженно,
І душі поміж нас долають дивний шлях…
Чи правда? Невідомо достеменно.
 
Безсоння згризло ніч, немов руда іржа.
І час відлічать мудрі стрілки-ворожбити.
Дано лиш п’ять хвилин, щоб встигнула душа
Домріяти і в мріях долюбити…
 
Присниться раптом той, хто снитися не мав,
Хапаю подих, сміло губ торкаюся вустами.
Дай сил мені, щоб довше цей момент тривав!
Щоб довше була єдність поміж нами.
 
Той сон несу в думках, неначе на руках,
У пам'яті слова, що свято шепотіла…
Як душу полюбить твою (хоча у снах)
Моя душа змогла, не знавши тіла?
 
Можливо влітку, може теплої весни,
А може взимку - хай там буде грець з морозом,
Захочеться здійснити заповітні сни,
Торкнуся тіла любої душі – утрачу розум…  
2013 р.

ЛЮБОВ

 "Любов -це битва, наперед програна..."
 Фредерік Бегбедер, з книги "Любов живе три роки"
 У модній книзі пишуть, що любов – це битва…
 Не вірю! Бо любов – це труд душі, це благодать,
 Це щастя, сонячне тепло, ще – до небес молитва.
 Її, як цінний дар, готова я в долонях зігрівать,
 Хай навіть серце полосне як гостра бритва,
 І в одяг з ясної печалі душу буде убирать.
  
 Бери! Тобі готова я любов віддати безоплатно.
 Не з глибини душі підняту, ні! А від щедрот безмежних…
 Таку любов, що біль розлук пробачила стократно,
 І тисячу разів складала пазли з мрій бентежних,
 Таку, що огортатиме у зоряні серпанки делікатно,
 Не дожидаючи ні слів, ані цілунків, навіть обережних.
  
 Любов, яка стає з роками й кришталева, і сталева,
 З якою легко дихати, і з кожним подихом: «Кохаю!».
 Таку любов, щоб одночасно я і муза, і богиня, й королева…
Мене питають: «І на що тобі усе це?» …І сама не знаю…
 …
 «За що мені цей щедрий дар?» - відлунням тихим я себе питаю. 
 липень 2013 р. 

РОМАШКОВІ ПОЛЯ

  Як на Варвари й Сави в середині грудня 
Мороз тріщить-лютує й сніжні заметілі,
То за прикметами – уродять рясно трави,
І сінокоси будуть від ромашок сніжно-білі!
 
Й тому зима старається нам на угоду,
Іде від твого краю світу аж до мого краю,
Сніжинки носить в кошику із льоду,
Набравши в жменю, поле щедро засіває.
 
І я подумала: а це було б прегарно,
Якби ти справді знав, де зійдуть ті поля,
Де будяків і кропиви шукати марно,
Де в босі ноги не впивається суха рілля.
 
«Пасуться» бедрики – у цятку, як з картинки.
Метелики й джмелі пірнають у кульбабки,
А мушка плутається у тенета-павутинки,
І ріжуть простір крилами дзвінкоголосі бабки.
 
– Це все мені? – спитала б я зніяковіло.
Й напевно би погодилась на поле те охоче.
І щоб мене ніщо в ту мить не зупинило,
Сам Бог заплющить навіть всевидющі очі.
 
серпень 2013 р.

ПРО ЩО МРІЄТЬСЯ ВОСЕНИ

Як зморене сонце покотиться за виднокіл
В осіннім смерканні. Про що я мрію?
Не про політ ошалілих тіл.
Про це – не смію...
Я мрію в вечірню вогку листопадь
Тобі колискову тихенько співати:
«Зорі мигтять, зорі блищать,
Коханий хоче спати…»
У вечір, кольору янтарної смоли,
Намисто з ласки мрію нанизати...
«Очі зімкни, очі стули,
казку буду казати…»
Співала би пісню із найніжніших зваб,
Поклавши голову тобі на груди.
У оксамитну ніч, яка у нас була б,
Та вже не буде.
...
Ну, а може – буде?                                                    
вересень 2013 р.

ЯКІ Ж МИ ЩАСЛИВІ!

 А раптом можна любити лише словами? 
Торкатися ними душі, не тривожачи тіла,
Плекати довіру і ясність взаємин між нами.
Так, щоб душа від тих слів засіяла, зраділа.
Це нині вагомо. Бо осінь. І світ у борні.
Не-на-го-во-ри-тись!!!
Хай навіть про речі цілком неважливі!
Хтось збоку погляне і скаже : «Які ж ви дурні!»
Та я посміхаюся мовчки: «Які ж ми щасливі!»         
жовтень 2014 р.

ЛЮБОВ БУВАЄ…

“Любов не має нічого спільного з відносинами, любов - це стан.
ОШО

Буває любов – як пристрасть, зв’язки, стосунки.
А є любов – коли на душі сонцесяйно,
Коли не ведуть «я тобі – ти мені!» рахунки,
Не вимагають: «Взаємно люби! Негайно!».
 
Шепóчу тобі: «Люблю…» І мрію, мій друже,
Вилити в слово ту ніжність, що в серці плекаю.
Між нас океани простору й часу – байдуже!
Бо завдяки тобі народилось моє «Кохаю!».
 
Оте «Кохаю!» - то не тюрма, не кайдани,
Ти не прикутий. У крил твоїх вільний політ!
За квіти в  душі моїй і за себе радій, коханий, -
Ти іскорки світла і щастя приніс у цей світ!
  липень 2015 р.

МЕНІ ДОСТАТНЬО…

  Ти – на полях мого життя позначка, «нота бене».
Душа вдягається в думки про тебе, як у шати.
Я не прошу тебе приходити до мене.
Мені достатньо – просто ждати.

Не легко на межі відверто ніжного інтиму
Між «так» і «ні», як акробат, балансувати.
Твою присутність, навіть і незриму,
Мені достатньо – просто відчувати.

Мені б помóвчати. Та я мовчу бездарно –
Слова хоробро в бій ідуть, немов солдати.
Що ти десь є, і все у тебе гарно,
Мені достатньо – просто знати.

Бо навіть крізь роки не станеш ти чужим!
Із рук твоїх не побоюся взяти і отрути.
Але не прагну бути Всесвітом твоїм.
Мені достатньо – просто бути.
березень 2014 р.

ЯК ДО НЕБА

 До зустрічі – далеко.
Кажуть: «Як до неба!»
І сниться небо те –
одне на двох.
Так, мабуть, треба?
 
Тримай мене за руку.
Міцно! І зринай
Над хмари,
Де чекає
Спільний виднокрай.
 
І де тепло твоїх долонь
Хвилює мої плечі.
Тремтіння вуст…
Ласкаві погляди…
Бентежно щирі речі…
 
А пристрасть –
як напнута лука тятива!
Душі блаженство,
Насолода –
Множаться на два.
 
…Мій ніжний сум
Розраджує несмілива надія,
Що радістю
Окрилений політ –
Взаємна наша мрія.
 
серпень 2015 р.

БОЯГУЗИ

Найважливіше в спілкуванні - почути те, що не було сказано. 
                                                           Пітер Друкер
 Ти кажеш мені:  «Подобаєшся.   
Захоплююся тобою.»
І слова ці на душу лягають
росою
дзвінкою,
живою.
А між рядків шифруєш:
«Кохаю, всім серцем кохаю!
На кожну твою появу чекаю,

як раю,
скучаю –

без краю!»
Та  не скажеш про це ніколи,
Бо для відступу знищиш маршрути.
Ти боїшся зізнань  уголос, відколи
Осяг: я сама маю страх їх почути…
Бо «Кохаю!» – як куля із аркебузи:
ТОРРРОХ!!!
І відразу – на смерть!
Обох!

Ми – безстрашні чваньки-боягузи
З однією душею на двох.
серпень 2015 р.

НЕСКІНЧЕННІСТЬ

Між точками щонайкоротший шлях – пряма.
Життя ж – не укладається у аксіоми.
Знак «нескінченності» малює жартома.
Тому водночас ти «чужий» і «рідний», до оскоми.

У вічності літа гарцюють як  булані коні,
Дні не вхопить за дзвінкі стременá.
Я в безкінечності вирощую ромашки на балконі,
І з безкраю тебе все виглядаю край вікна.

СПІЛЬНЕ НЕБО

 У нас без ліку спільного! Уже-бо
Над нами однакове в зорях небо.
І  що нам до розлук? Що кілометри ті суворі?
Й крізь них тепло. Бо світять дóстоту такії ж зорі.

А коли відстань так маліє поміж нами,
Аж подих однаковий на вустах –
На серці неймовірно легко! …До безтями
Тебе зацілувати б по-під тими небесами.
А потім - удивлятись разом у Чумацький шлях.

ХАЙ ПОБІЛЯ ТЕБЕ БУДУТЬ ВСІ ЩАСЛИВІ!

Над нами є Хтось мудрий невимірно.
Хто знає краще нас, ніж ми самі себе,
Йому відомо, що є благо, а що зло,
Де істина, а де неправда в цьому світі.
Отой Великий Мудрий знає мою душу,
І знає справжню цíну мóїм почуттям.
Я хочу, щоб Він зазирнув у моє серце
Й начаклував, щоб поряд тебе були люди,
Які щодня вщасливлюють тебе:
Більшим коханням,
Ніж здатна дарувати тобі я,
Більшою ніжністю,
Ніж здатні пестощі моїх рук і очей,
Більшою пристрастю,
Ніж палахкотіла поряд я,
Більшою силою і підтримкою,
Ніж можу окриляти я,
Більшою красою і світлом,
Ніж випромінюю для тебя я.
Хай поряд будуть кращі мене!
Великий той, що є над нами, оберне так,
Щоб ти мав змогу давати людям поряд
Більше щастя, ніж приносиш мені,
Якщо вам судилося бути далі разом.
Хай побіля тебе будуть всі щасливі!

грудень 2015 р.

МІЙ ЧУЖИНЦЮ

 Мій найрідніший чужинцю,
Вороже мій, мій друже,
Я повна тобою – по вінця,
Лиш удаю, що байдуже.
 
Моя найсолодша любове
З присмаком гіркоти,
Від тебе як зникнеш - мусово?
Від себе втекти куди?
 
Розум метнувсь конвульсійно
Тебе прогнать назавжди.
А душам напрочуд спокійно -
Все гомонять без біди.
 
квітень 2016 р.

ОСІНЬ…

 Осінь… Дощ… 
У природі, в душі, у думках…
Кілька днів – дерева уже зовсім голі…
Обережно крокуй по осінніх струмках,
Кутайсь в шарф, не забудь парасолі.
Увага! Без неї не йди під дощі моїх слів!
Бо осінні слова уїдаються в душу до щему.
Перестрибуй калюжі! А що ж ти хотів?
Осінь – іспит для тіла й душі
на шляху до Едему.                                                   

жовтень 2016 р.

ЩО БІЛЬШИЙ ГРІХ?

 Що більший гріх? І далі цей шалений карнавал:
Тебе ділити з іншими та жити в масці «я щаслива» на загал?
Чи вбити, витоптати, знищити в собі любов?
Я задаю собі такі питання знов і знов.
 
І відповідь приходить в снах, як подих вітру —
Усе в трояндах небо і волошки голубі!
І звідти чую: зупинися, жодна жінка споконвіку
Не підставляла плечі чоловіку, як ось я тобі.
 
Листопад 2017

ЗИМОВИЙ ЛІС

 Чи пíдеш ти зі мною у зимовий ліс?
Там кришталем мороз звисає з березỏвих кіс.
А ще ­- меланхолійний ніжний снігопад
Оздобить наш незвичний променад.
 
Ми будем делікатно простувати
Під лісу пишні білосніжні шати,
Де не зустрінуть нас ні люди, а ні звірі,
Лиш вітер в кронах гратиме, як на клавірі.
 
Пірнемо в наших губ непогамовну ласку.
Спитаю: “Місяців дванадцять... Пам'ятаєш казку?”
Й нехай лютневий вітер витинає соло!
Зима — час світло й щастя сіяти навколо.                         

лютий 2018 р.

ПОДАРУНОК

 Як кохаєш – хочеш дарувати:
Хоч весь світ, хоч краплю!
В цю ж хвилину!
Дарувати можна так багато:
Лити щастя в душу беззупинно.
 
Дарувати щось надособливе:
Щоб уберегло і рятувало,
Щоби гріло, вчило довіряти,
І в майбутнє віри додавало.
 
Подарую що? Саму себе!
І мою любов - без крихти сподівань.
Глянь: вона доросла й нескінченна.
Вся твоя й для тебе, без вагань.
 
2018 р.

ПІД ЛИПАМИ

Згадай, як ніби вперше губи поряд і цілунків мить,
Та липи цвіт над нами в небесах кипить.
І сад у зелені буяє навкруги.
Давно позаду цноти береги.
Ну як забудеш ту предивну благодать,
Коли сузір'я ніби як для нас горять!
І не могла відвести я очей від них,
А ще — від спраглих поглядів твоїх.
Коли така ще ніч у травах росяних удасться?
Минають дні... А мої очі все ще мружаться від щастя.

2018 р.

ПРОЗРІННЯ

Не випускай моїх долонь з своїх, не випускай.
Ще день, ще два, а далі — біль прощання.
Нехай хоч мить ще цей ласкавий рай!
Бо після, знаю — знов роки чекання.
 
Твій зацілую кожен палець, до тремтіння,
Бо не зігріюся повік теплом чужим.
Як жаль, запізно нас осяла мить прозріння,
Що головне в житті — не де ми є, а з ким.
 
серпень 2018 р.

ХОЧУ


Хочу до тебе
у думку,
у мрію,
у сьогодні твоє
та у завтра.
Хочу до тебе у руки!
Хочу тебе
бачити,
чути,
голубити,
доторкатися,
Слухати серця стуки.
Хочу з тобою розмов,
довгих,
повільних,
веселих,
сумних –
про усе на світі!
Може врешті збагну,
чом так спрагло
бажаю
тебе,
коли руки мої
у твоїх
будуть ніжно
зігріті.

2019 р.

ЗРАДНИКОВІ

 Хоч зрада твоя – то був шок, катастрофа,
Й життя з запроданцем для мене – Голгофа,
Я рада! Тебе там і люблять, й леліють.
На трон посадили й похвал не жаліють.
Щоранку цілують, милують. Шкодують.
Закручений гвинтик, як успіх, цінують.
Заснеш – то навшпиньки тихцем походжають.
В найменших дрібницях щораз догоджають.
Тим часом тебе вихолощую з серця,
З душі вичищаю всі згадки-кубельця…
…Невірність оскаржувать – хто ж я така?
 «Дівчисько», якому літ із сорока.
Звичайна земна й не безгрішная жінка.
В когорті людській я  лише намистинка.
Та навіть Христос, як Спас нашого світу,
Спізнав поцілунок Іуди, біль гніту
І віроломства. Чи ж дорівняюсь Месії?
…Достойно хильну гірку чашу в надії:
Забуду удари лукаві у спину...
Сильнішою стану – й вперед на вершину!
 
липень 2019 р.

НАСТАНОВА МОЇМ ДІТЯМ У ДЕНЬ ВЕСІЛЛЯ

 Нехай відбудеться у вас Сім’я,
А не угода із інтимно-майнових стосунків.
Щоб у Сім’ї утілились усі глибинні «Я»
І жінки, й чоловіка відповідно Божих задумів і розрахунків
 
Глава Сім’ї – ось місія чоловіків,
Покликання – стань лідером, вмій рідних захистити,
У домі щоб достаток рясно цвів
І нове щось зумій освоїти-відкрити.
 
Жіноча роль – чекати, вчити, берегти
І піклуватись. Зміцнювати віру.
Підтримувати гідність, на усім лишаючи любові ніжної сліди:
У затишку оселі, у смачних обідах, у розумних дітях, вихованих в міру.
 
Чоловіки не просто так прикрас не одягають,
Бо їх прикраси – то дружина й діти.
Якщо сини мої назавжди це запам’ятають,
То мамі цим лише пишатися й радіти.
 
Бажаю вам разом в життя іти й рости,
Ставати кращими і бути один одному в підмогу.
Й щоб через рόки мовив кожен: «Ти –
Моє благословення й нагорода. Вдячні Богу!»
 
Бажаю радості щодня від спілкування
Купайтеся в очах коханих кожен день відкрито.
І гарне слово не лінуйтеся промовить для єднання.
Нехай завжди будѐ про що поговорити.
 
Але нехай будѐ про що і помовчати,
Та лагідно й спокійно, не сердито.
Мовчання може так багато розказати.
Та головне: умійте «дякую» щодня прогомоніти.
 
Нехай на всіх життєвих рубежах
Душевна близькість, спільність поглядів і розуміння щохвилини,
Повага, стійкість та довіра на шалених віражах –
То буде «будівельний камінь» для основи вашої родини.


30 серпня 2019 року

МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ

«Вся людська мудрість полягає у двох словах: чекати і сподіватися!»
Олександр Дюма (батько)

 Розкішний день! Сьогодні на сніданок ­-
Мороз і сонце, і твої листи.
І мрія про очікуваний ранок,
В якому неодмінно — я і ти.
 
Я вірю: всі збуваються бажання.
І схожі навіть на сюжет із казки!
Замовлю долі ласі частування -
Десерт з кохання, ніжності та ласки.

 
2019 р.

ТИХА РАДІСТЬ

“Порой я думаю, что лучше б тебя и не было, и тут же понимаю, что лучше тебя и нет.” Эльчин Сафарли, “Если бы ты знал”

 Я хочу, щоб ти знав: твої торкання зцілюють мене.
А вдячності слова приносять найсолодше щастя.
Те ніжне тепле щастя довго-довго не мине,
В очах іскритиметься тиха радість, як причастя.
 
Куйовдить чуба пальцями, горнутися до вуст твоїх.
Разом рушать на гору пристрасті під музику орфеїв.
З покорою віддатися - це вибір мій (хай кажуть – «гріх!»),
Але для мене то один з найвищих в світі привілеїв.
2019 р.

НАЙЦІННІШЕ У СТОСУНКАХ…

 Що для мене найцінніше у стосунках?
Чесність в поведінці, в слові. Ще – повага.
Й справа геть не в милуванні та цілунках,  
Хоч то є правдива насолода і розвага.
 
А до того ще один інгредієнт додати гоже.
Це – довіра обопільна. Як без неї?
Лиш вона підсилити фундаменти взаємин може.
Її втратиш – і між вами вже руїни «колізеїв»...  
 
грудень 2019 р.

МІНІАТЮРИ З ШУХЛЯДКИ

Кохала райдужно. Та не твоя.
Вважала, долею призначена для тебе.
Та не здійснилась мрія жадана моя,
Реальність інша. І мінять її не треба.
Благаю, не бентеж моїх ночей
Ні поцілунками, ні ніжними словами,
Й тривожно в снах не обіймай моїх плечей,
Зостанься недосяжним – небесами…

1997 р.


Мене дивує,
Як же ти
Так злегковажив?
Незбагненно!
Мене покинув…
Назавжди?
Душа благає:
«Повернись…»
Мені без тебе спрагло
Й невтоленно!

2000 р.


Пробач… Необережність слів,
Що заронили у душі надію,
Немов один з тяжких гріхів
Спокутувати не зумію.
Пробач, що посмішку мою
Сприйняв ти як закоханість неждану.
Я не скажу тобі «люблю».
Пробач за цю пекучу рану.

2000 р.


Дозволь мені торкатися до тебе,
Й щосил вуста кохані цілувати.
Дозволь, я прихилю до тебе небо,
Щоб зорями щоночі обсипати.
Дозволь мені до тебе пригорнутись,
Й приходити у сни посеред ночі.
В обіймах дай твоїх на мить забутись.
Й дозволю все тобі, чого лиш хочеш.

2004 р.


За сутінками день ховається весняний.
Сьогодні знов приснись мені, коханий.
Носи мені, хоч в снах, пахкі букети.
Хоч в снах сплітай два наші силуети.
…Розлуки час сплива за роком рік,
А в сни приходить інший чоловік.

2004 р.


Як світом дорожила я тобою.
Для тебе дихала і зустріччю жила.
Я так бажала щастя твого і спокою!
Але достукатись до серця не змогла.
Усе робила, щоб позбутися омани.
Усе, чого хотів ти! Доля свого домоглась…
Узявши серце й душу у кайдани,
Я відреклась від тебе. Від-рек-лась…
Яким страшним мені було це слово!
Вуста палило. Серце бунтувало: «Відпусти!» .
…А знаєш, то співали геть не помилково:
«Не отрекаются, любя…». Ох, як же каюся! Прости…

2006 р.


“…На маленькій планеті у великому місті
Сходить вечір на синє, на сизе й сумне.
На сивавих дощах в сполотнілому листі
Як далеко-давно ти любила мене…”
(Микола Вінграновський)

Ох, любила! Волошки цвіли в тому лузі,
Незабудками пахла ранкова роса…
Й досі вірю в одну із найкращих ілюзій,
Що й мене ти любив. В світі ж є чудеса?
(Роксана Ужван)

2014 р.


Осінь… Дощ… У природі, в душі, у думках…
Кілька днів – і дерева уже зовсім голі…
Обережно крокуй по осінніх струмках,
Кутайсь в шарф, не забудь парасолі.
Увага! Без неї не йди під дощі моїх слів!
Бо осінні слова уїдаються в душу до щему.
Перестрибуй калюжі! А що ж ти хотів?
Осінь – іспит для тіла й душі
на шляху до Едему.

2014 р.


Що таке ніжність?
Це – якщо легко,
Якщо звуки спокійні,
І барви м’які.
Це – зануритись в хвилю обіймів.
І ласкаво торкнутися носом
Твоєї щоки.

2015 р.


Перший сніг… Цнотливий, чистий, ніжний.
Як наші перші обійми,
Як наш перший цілунок.
Жаль, що він скоро розтане,
Розчиниться у часі і просторі.
Так само, як швидко промайнула
Казкова мить у твоїх обіймах.
Хочу гладити цей сніг рукою.
Як тоді лагідно твою щоку –
Таку зараз до щему рідну.
Хочу набрати повні жмені снігу
І зануритися у нього обличчям,
Як у тебе.
Заплющити очі і тихо-тихо шепотіти:
“Люблю, люблю, люблю…”

2015 р.


Я – жінка, я – твоя слуга.
Ти – мій господар справедливий.
Ти – захисник, порадник,
Вірний, ніжний друг.
А ще – по духу брат.
Ти – мій магніт!
…От і знайшлось пояснення,
Чому на тόбі – клином світ.

2016 р.


В повітрі – дихання живої казки.
Роса в барвінках, що край дому,
Бурлака-місяць, до світання ласки,
Жоржинний серпень, трави спориша.
Блаженство, в морі як людському
Спорідна стрінеться душа!

2017 р.


Надсилаймо коханим листи,
У яких кожне слово – це «я» і «ти»,
Що не рядок – то ніжність і ласка,
А між літер - любов, теплота і казка,
Надія на зустріч, запакована у конверт.
І поцілунок. Навшпиньки. На десерт.

2018 р.



Я мрію про мить, коли будеш поруч,
Коли ми забудемось лЕгкими снами,
Коли пригорнуся до тебе, коханий,
І щастя уверх буде линуть зірками.

2019 р.


То правду кажуть:
Понад міру темпераментних панянок
КорИсно вводити в стан драйву,
І не раз!
Я дякую за спільну ніч
У розкоші оргазмів,
За спокійний ранок.
Уже скучаю.
Маю мрію
Ще не раз
Подарувати
І тобі
Екстаз.

2019 р.

One Reply to “Нотатки з шухлядки”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *